среда, 7 мая 2014 г.



Відпочинок у санаторії
           Протягом жовтня 2013 року учні 5-6 класів Лисянського НВК  відпочивали та оздоровлювались в санаторії «Лісова пісня», що на Хмельниччині. Це мальовнича, екологічно чиста зона України. Ось що згадують діти. Марійка Никоненко: «Санаторій побудовано на одній з територій Національного природного парку «Подільські товтри»(так називають вапнякові гори). Росте красивий хвойний ліс. Скрізь чисто і гарно.» А ось Андрій Легкодух ділиться враженнями від екскурсії: «Які цікаві та змістовні були подорожі на Кармалюкову гору, до Білої криниці та на Лису гору!».  
           Оздоровлення дітей було спрямоване на подолання хвороб органів травлення, нервової системи та опорно-рухового апарату. Усі з бажанням пили джерельну воду, робили лікувально-гігієнічну гімнастику, займалися лікувальним плаванням.  
             А головне – діти подружилися між собою, завжди разом проводили часи дозвілля. Цьому сприяли гарне ставлення медперсоналу та мальовничі куточки Поділля.


Моя Марія
    « На схилі літ  починаєш усвідомлювати, що життя  - найвища цінність, дарована Богом», – стверджує моя прабабуся Марія Никифорівна. Так, в її вустах це звучить  переконливо. Бо їй 94… Жінка – дружина , мати, сестра, вчитель.
       Дружина Марія була завжди вірною. Бо кохала свого Миколу.  Всього було за 60 років спільного життя… Але не зрадила. Нема давно коханого, але згадки про нього живуть у незрадливому серці Марії.
Любов матері Марії безмежна. Двох дітей має. Порядних, чесних… Як сама. Пишається Зіною та Валентином, бо навчила доньку й сина людей та Бога поважати, на прю за правду стояти.
      Не сестрою, а швидше матір’ю для сестричок та брата  була Марія. У 13 сиротою стала. Тато був, але як без матері п’ятьом бути? Отож стала Марія  другою мамою. Було всього… Але  турбота про рідних переросла в любов до вчительської праці.
     1941 рік… Учительський диплом не отримала. Війна все зруйнувала, але мрію вчителювати не вбила. А учні чекають… І заходить Марія, вже Никифорівна, лунає її мелодійний ( бо вміла гарно співати) український голос. 55 років лунав. І всього було… Мікрофонівною називали. Але ж діти… Не одне покоління учнів дякує…
      А зараз моїй Никифорівні 94… І розум світлий, бо не затьмарений злом. І погляд ніжний, бо не затінений заздрістю. Тільки руки  втомилися, бо не знали відпочинку… Тільки ноги не слухаються, бо ходили  городами, полями, втоми не знаючи.
             Люблю її , мою прабабусю  Марію… Молю про  неї  БОГА…


                                                                               Лясковська Наталія

                           ЖР – 1